Давня Русь сприймала візантійську писемність не прямо, а через посередництво болгарських і сербських перекладачів, що переводили з грецької на загальнозрозумілу слов'янам старослов'янську мову.
Основи слов'янської писемної традиції були закладені святими рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм у Великій Моравії. У 863 р. моравський князь Ростислав запросив їх для створення слов'янського перекладу богослужбових книг.
Брати Костянтин (у чернецтві Кирило) і Мефодій походили з грецького міста Солуні (суч. Салоніки), в якому значну частину населення складали слов'яни. Ким були за національністю солунські брати, точно невідомо, але безсумнівно, мова солунських слов'ян був їм добре знайомий. Крім того, молодший брат, Костянтин, був геніальним філологом. Створення перекладу з грецької мови, що має двохтисячолітню літературну традицію, на слов'янський, ще не мав писемної традиції, був справою винятково складним.
Перш за все треба було створити саму слов'янську абетку. На час солунських братів ставляться дві слов'янські азбуки: кирилиця і глаголиця. Кирилиця, створена на основі грецького алфавіту, отримала згодом широке поширення, глаголиця, своєрідна і химерна, досить швидко вийшла з ужитку, але той факт, що саме на ній написані найбільш ранні збережені пам'ятки, змушує багатьох вчених припускати, що саме глаголиця була створена святим Костянтином-Кирилом. Святий Кирило був знайомий і з східної писемністю. Відомо, що ще до запрошення до Моравії він був посланий для суперечки про віру до хазарів - народу, який прийняв іудаїзм. Деякі літери кирилиці, що не мають відповідності в грецькому алфавіті - такі як "ш" або "ц" - явно запозичені з єврейського алфавіту.
Сам переклад також представляв значну складність. Багатьох богословських понять у слов'янській мові взагалі не було - їх доводилося створювати заново, використовуючи слов'янський лінгвістичний матеріал. Святий Кирило тонко відчув багаті можливості слов'янської мови, його пластичність, морфологічну спорідненість грецькому, здатність до створення нових слів, що було дуже важливо для передачі богословської термінології. Наприклад, грецький термін "Теантропос", введений видатним грецьким богословом III ст. Орігеном, чудово передає сутність двоєдиної природи Христа, легко перекладається на слов'янську одним словом - "Богочоловік", але не перекладається подібним чином на латину, де можна тільки спожити два слова: Deus et Homo - "Бог і Людина".
Відповідно до прийнятої в давнину традицією, при перекладі використовувався принцип послівного, при якому в точності переводилося кожне слово, а не загальний сенс фрази, як це робиться зараз. При цьому синтаксична структура переказного тексту в точності повторювала структуру грецького оригіналу. У давньоруській традиції слов'янську мову сприймався як рівноправний аналог грецького, в результаті чого виникали так звані семантичні кальки: слов'янським словами приписувалися значення грецьких. Таким чином вдавалося створювати переклади практично адекватні грецьким оригіналам, а також за зразком перекладних, писати й оригінальні тексти церковнослов'янською мовою.
Святий Кирило помер у 869 р., святий Мефодій продовжував роботу над перекладами. В кінці життя він і його учні зазнали переслідувань з боку католиків, святитель Мефодій зазнав навіть тюремне ув'язнення. Він помер у 885 р.
Справа рівноапостольних братів було продовжено їх учнями. Ще на початку IX ст. слов'янська писемність проникла до Хорватії. Доля таких слов'янських країн як Сербія, Хорватія, Моравія була складна і трагічна. Історично вони опинилися на кордоні Західної та Східної Римської імперії. Ця межа розділила народи, які, будучи етнічно і культурно ближче до Православного Сходу, юридично потрапляли під владу Риму. Через це зіткнення Заходу і Сходу Балкани традиційно вважаються вузлом конфліктів. У Хорватії Кирило-Мефодіївська традиція з часом обірвалася, але в Сербії вона отримала багате розвиток. У Чехії православна традиція деякий час зберігалася, але в кінцевому підсумку і вона була пригнічена.
Третьою країною, куди, після Моравії та Хорватії, в кінці IX ст. потрапила слов'янська писемність, була Болгарія. Болгарські правителі Борис I і його син Симеон протегували слов'янської писемності, тому в Болгарії вона отримала найбільший розвиток. Тут працювали учні і послідовники солунських братів: Климент Охридський, Наум, Костянтин Преславського, Іоанн Екзарх та інші. Ними не тільки було переведено значну кількість грецькою богослужбовою і святоотцівської літератури, а й створені оригінальні твори. Знову-таки важливо підкреслити, що з неозорої скарбниці грецької писемності вибиралося тільки те, що служило справі християнської освіти. Тому антична традиція розважальної літератури виявилася практично незатребуваною, а тенденція до учительне, до просвіти і головне - моральна оцінка життя і шукання правди - стали відмітними особливостями класичної російської літератури - аж до XX ст.
Таким чином, за сто з невеликим років, які відокремлюють діяльність рівноапостольних братів від Хрещення Русі, встигла скластися досить багата власне слов'янська писемна традиція, яку успадкувала Русь.
Список літератури
1.Ільінскій Г.А. Досвід систематичної кирило-мефодіївської бібліографії. Софія, 1934.
2. Можаєва І.Є. Бібліографія з кирило-мефодіївської проблематики 1945 - 1974. М., 1980.
3.Флоря Б.М., Турілов А.А., Іванов С.А. Долі Кирило-Мефодіївської традиції після Кирила і Мефодія. СПб., 2000